Внесок дітей у перемогу України

Вітаю! В сучасних реаліях нас боронить ЗСУ, але ми також допомагаємо їм. Сьогодні ми б хотіли звернути твою увагу на дітей, які підримали ЗСУ своєю важкою працею. Цей сайт створений за ініціативи учнів 9-Г класу Києво-Печерського ліцею №171 "Лідер". Ви можете прочитати детальну інформацію про дітей натиснувши на їх фотографію, а також побачити інші фотографії, використовуючи стрілки або сенсор на вашому гаджеті.

Шестирічна хмельничанка Софія Подолянчук видає казки, аби підтримати ЗСУ.
Свої книжки дівчинка продає у парках, на благодійних ярмарках та у соціальних мережах. Гроші від продажу збирає у скриньку, 'хто скільки дасть'.
Зібрані кошти віддає волонтерам БФ 'Армія SOS'. Маленька казкарка вже зібрала 12 400 гривень. На ці гроші було придбано кровоспинні джгути, термобілизну та усілякі смаколики для військових.
Я написала і видала вже дві казки. Перша — 'Мопсюня-мандрівниця, яка постійно бешкетувала' про пригоди песика, а друга — 'Безголосий друг' про загадкову тінь', — говорить маленька казкарка.
Родина власним коштом видає по 50-100 примірників книжок. Дівчинка сподівається, що знайдуться спонсори, які згодяться підтримати її у видавництві книжок, кошти від реалізації яких підуть на допомогу ЗСУ. А ще вона мріє за підтримки меценатів зібрати гроші на ракетний комплекс HIMARS і передати його нашим військовим.
'Моя донька, — розповідає мама письменниці Ольга, — раніше не писала казок. Це сталося під час війни. З початком повномаштабного вторгнення, ми тимчасово виїхали до Італії, але згодом повернулися до Хмельницького. Софійка постійно мріяла чимось допомагати українським воїнам. У неї було бажання звернутися до президента США Джо Байдена, аби той допоміг їй купити ракетний комплекс HIMARS. Вона вірила в те, що якщо у наших захисників буде бодай один HIMARS, вони переможуть і настане мир'.
Хмельницька школярка написала патріотичного листа Папі Римському.
'Я написала, щоб він помолився за Україну, за мене, за мою сім’ю, родину. А ще, щоб вивести усіх росіян із території України', - каже дівчинка.
Софія каже, що її найзаповітніше бажання — аби війна закінчилася і не потрібно було б збирати гроші на зброю.

Софія Подолянчук, 6 років, місто Хмельницький

Шестирічна хмельничанка Софія Подолянчук видає казки, аби підтримати ЗСУ.
Свої книжки дівчинка продає у парках, на благодійних ярмарках та у соціальних мережах. Гроші від продажу збирає у скриньку, 'хто скільки дасть'.
Зібрані кошти віддає волонтерам БФ 'Армія SOS'. Маленька казкарка вже зібрала 12 400 гривень. На ці гроші було придбано кровоспинні джгути, термобілизну та усілякі смаколики для військових.
Я написала і видала вже дві казки. Перша — 'Мопсюня-мандрівниця, яка постійно бешкетувала' про пригоди песика, а друга — 'Безголосий друг' про загадкову тінь', — говорить маленька казкарка.
Родина власним коштом видає по 50-100 примірників книжок. Дівчинка сподівається, що знайдуться спонсори, які згодяться підтримати її у видавництві книжок, кошти від реалізації яких підуть на допомогу ЗСУ. А ще вона мріє за підтримки меценатів зібрати гроші на ракетний комплекс HIMARS і передати його нашим військовим.
'Моя донька, — розповідає мама письменниці Ольга, — раніше не писала казок. Це сталося під час війни. З початком повномаштабного вторгнення, ми тимчасово виїхали до Італії, але згодом повернулися до Хмельницького. Софійка постійно мріяла чимось допомагати українським воїнам. У неї було бажання звернутися до президента США Джо Байдена, аби той допоміг їй купити ракетний комплекс HIMARS. Вона вірила в те, що якщо у наших захисників буде бодай один HIMARS, вони переможуть і настане мир'.
Хмельницька школярка написала патріотичного листа Папі Римському.
'Я написала, щоб він помолився за Україну, за мене, за мою сім’ю, родину. А ще, щоб вивести усіх росіян із території України', - каже дівчинка.
Софія каже, що її найзаповітніше бажання — аби війна закінчилася і не потрібно було б збирати гроші на зброю.

Восьмикласник з Хмельницького Олександр Посвістак передав волонтерам ГО "Захист — об’єднання волонтерів" 70 тисяч гривень на придбання дрона для морських піхотинців. 25 тисяч він назбирав самотужки, 45 тисяч йому дали батьки, які підтримали бажання сина допомогти ЗСУ. Хлопець давно мріяв про свій дрон. Гроші накопичував два роки.
"Я збирав собі на дрон, щоб знімати мальовничі краєвиди нашої країни. Майже кожного дня я клав у скарбничку гроші. Але прийшла війна, і власну мрію довелося відкласти до перемоги", — розповідає Сашко.
Переглядаючи у ютубі відео про те, як пересічні українці, серед яких немало й дітей, допомагають та підтримують свою армію, Олександр надихнувся їхніми вчинками. Хлопець каже: "Я вирішив купити дрон для нашої армії, щоб це був мій маленький внесок у нашу велику перемогу".
Рішення сина підтримали батьки Оксана та Анатолій. І додали сину з родинних збережень ще 45 тисяч гривень, щоб вистачило на придбання дрона.
Батько говорить: "Ми сподіваємося, що це допоможе врятувати не одне життя. Ну, а від нього та від нас особисто це буде такий невеличкий вклад у велику справу. Я думаю, все буде Україна. Ми — переможемо!".
"А у мене ще буде свій дрон, з якого я зніматиму краєвиди відбудованої мирної України. І я обов’язково покажу їх світові", — каже Сашко.

Олександр Посвістак, 13 років, місто Хмельницький.

Восьмикласник з Хмельницького Олександр Посвістак передав волонтерам ГО "Захист — об’єднання волонтерів" 70 тисяч гривень на придбання дрона для морських піхотинців. 25 тисяч він назбирав самотужки, 45 тисяч йому дали батьки, які підтримали бажання сина допомогти ЗСУ. Хлопець давно мріяв про свій дрон. Гроші накопичував два роки.
"Я збирав собі на дрон, щоб знімати мальовничі краєвиди нашої країни. Майже кожного дня я клав у скарбничку гроші. Але прийшла війна, і власну мрію довелося відкласти до перемоги", — розповідає Сашко.
Переглядаючи у ютубі відео про те, як пересічні українці, серед яких немало й дітей, допомагають та підтримують свою армію, Олександр надихнувся їхніми вчинками. Хлопець каже: "Я вирішив купити дрон для нашої армії, щоб це був мій маленький внесок у нашу велику перемогу".
Рішення сина підтримали батьки Оксана та Анатолій. І додали сину з родинних збережень ще 45 тисяч гривень, щоб вистачило на придбання дрона.
Батько говорить: "Ми сподіваємося, що це допоможе врятувати не одне життя. Ну, а від нього та від нас особисто це буде такий невеличкий вклад у велику справу. Я думаю, все буде Україна. Ми — переможемо!".
"А у мене ще буде свій дрон, з якого я зніматиму краєвиди відбудованої мирної України. І я обов’язково покажу їх світові", — каже Сашко.

Десятирічна Ксенія Сердюк щотижня проводить майстеркласи з бісероплетіння для дітей і дорослих та збирає кошти на допомогу ЗСУ. Маленька майстриня плете патріотичні прикраси, брелоки, іграшки. Своєю працею дівчинка заробила та передала українським воїнам 20 тисяч гривень. Частина цих грошей пішла на придбання антидронової рушниці, частина — коптера, частина — на теплі речі для військових.
"Захоплююся бісероплетіння і саме ним я вирішила допомагати Збройним силам України. На своїй сторінці в інстаграм я продаю власні роботи, а всі зароблені гроші відношу у волонтерські штаби на допомогу ЗСУ", — розповідає рукодільниця.
Війна застала сім’ю Ксюші у Покровську Донецької області. Родина евакуювалась до Хмельницького. Спочатку дівчинка відвідувала у Гончаренко-центрі уроки англійської мови, а згодом й сама запропонувала проводити там майстеркласи з бісероплетіння. Під час занять майстриня ставить на стіл власноруч зроблену скриньку з написом "На ЗСУ", куди відвідувачі за можливості кидають грошові донати.
"Мабуть, така наша доля — усім допомагати армії, аби наблизити перемогу, — говорить мама Ксенії Тетяна. — Це було її самостійним рішенням, яке ми підтримали разом з батьком. Ми усіма способами усією родиною допомагаємо, адже ми повинні повернутися додому".
"Найбільше мені не вистачає рідного дому та миру в країні, — каже Ксюша. — Я буду допомагати ЗСУ, поки ми не переможемо".

Ксенія Сердюк, 10 років, місто Покровськ, Донецька область.

Десятирічна Ксенія Сердюк щотижня проводить майстеркласи з бісероплетіння для дітей і дорослих та збирає кошти на допомогу ЗСУ. Маленька майстриня плете патріотичні прикраси, брелоки, іграшки. Своєю працею дівчинка заробила та передала українським воїнам 20 тисяч гривень. Частина цих грошей пішла на придбання антидронової рушниці, частина — коптера, частина — на теплі речі для військових.
"Захоплююся бісероплетіння і саме ним я вирішила допомагати Збройним силам України. На своїй сторінці в інстаграм я продаю власні роботи, а всі зароблені гроші відношу у волонтерські штаби на допомогу ЗСУ", — розповідає рукодільниця.
Війна застала сім’ю Ксюші у Покровську Донецької області. Родина евакуювалась до Хмельницького. Спочатку дівчинка відвідувала у Гончаренко-центрі уроки англійської мови, а згодом й сама запропонувала проводити там майстеркласи з бісероплетіння. Під час занять майстриня ставить на стіл власноруч зроблену скриньку з написом "На ЗСУ", куди відвідувачі за можливості кидають грошові донати.
"Мабуть, така наша доля — усім допомагати армії, аби наблизити перемогу, — говорить мама Ксенії Тетяна. — Це було її самостійним рішенням, яке ми підтримали разом з батьком. Ми усіма способами усією родиною допомагаємо, адже ми повинні повернутися додому".
"Найбільше мені не вистачає рідного дому та миру в країні, — каже Ксюша. — Я буду допомагати ЗСУ, поки ми не переможемо".

Макар Лапінський з Хмельницького займається боксом. Семирічний хлопчик мріє стати олімпійським чемпіоном. Влітку 2022 року від мами почув історію про те, що житель міста Хмельницького, олімпійський чемпіон з веслування на байдарці, який зараз на пенсії, Сергій Нагорний хоче продати свої золоту та срібну медалі Олімпійських ігор у Монреалі, щоб придбати два дрони для військового підрозділу, де зараз служить його син-доброволець. Ціна лише одного такого квадрокоптера — 110 тисяч гривень.
Мама Макара розповідає: "Ще коли почалась війна, син каже: не треба мені зараз іграшок, у мене їх вистачає. Мамо, я теж хочу зробити добру справу, комусь допомогти. І коли я йому розповіла цю історію, він сказав, що хоче зустрітися з цим дядею і потиснути йому руку".
Після того, як Нагорний оголосив аукціон, хмельничани почали відмовляти олімпійця продавати нагороди та почали перераховувати йому гроші на квадрокоптери. Макар також приніс чемпіону усі гроші зі своєї скарбнички. У конверті було чимало банкнот, але більше — монет.
"Їх там багато, я порахував кожну монетку! Шість тисяч сто дев’яносто гривень, — каже малий. — Я збирав їх два роки, але зараз вони вам та нашим воїнам потрібніші".
Коли хлопчик передавав олімпійському чемпіону ці гроші, у того на очі навернулися сльози: "З такими людьми, з такими дітьми ми обов’язково переможемо", — говорить Сергій Нагорний.
Макар подарував олімпійцю також свій малюнок, на якому зобразив два квадрокоптери і солдата, який пультом керував ними.
Чемпіон подарував хлопчику статуетку богині перемоги, медаль Національного олімпійського комітету, магніт з руським кораблем та поставив автограф у книжці про олімпійських чемпіонів різних років на своїй фотографії, де він з напарником по байдарці-двійці Володимиром Романовським стоїть на п’єдесталі пошани у Монреалі.

Макар Лапінський, 7 років, місто Хмельницький.

Макар Лапінський з Хмельницького займається боксом. Семирічний хлопчик мріє стати олімпійським чемпіоном. Влітку 2022 року від мами почув історію про те, що житель міста Хмельницького, олімпійський чемпіон з веслування на байдарці, який зараз на пенсії, Сергій Нагорний хоче продати свої золоту та срібну медалі Олімпійських ігор у Монреалі, щоб придбати два дрони для військового підрозділу, де зараз служить його син-доброволець. Ціна лише одного такого квадрокоптера — 110 тисяч гривень.
Мама Макара розповідає: "Ще коли почалась війна, син каже: не треба мені зараз іграшок, у мене їх вистачає. Мамо, я теж хочу зробити добру справу, комусь допомогти. І коли я йому розповіла цю історію, він сказав, що хоче зустрітися з цим дядею і потиснути йому руку".
Після того, як Нагорний оголосив аукціон, хмельничани почали відмовляти олімпійця продавати нагороди та почали перераховувати йому гроші на квадрокоптери. Макар також приніс чемпіону усі гроші зі своєї скарбнички. У конверті було чимало банкнот, але більше — монет.
"Їх там багато, я порахував кожну монетку! Шість тисяч сто дев’яносто гривень, — каже малий. — Я збирав їх два роки, але зараз вони вам та нашим воїнам потрібніші".
Коли хлопчик передавав олімпійському чемпіону ці гроші, у того на очі навернулися сльози: "З такими людьми, з такими дітьми ми обов’язково переможемо", — говорить Сергій Нагорний.
Макар подарував олімпійцю також свій малюнок, на якому зобразив два квадрокоптери і солдата, який пультом керував ними.
Чемпіон подарував хлопчику статуетку богині перемоги, медаль Національного олімпійського комітету, магніт з руським кораблем та поставив автограф у книжці про олімпійських чемпіонів різних років на своїй фотографії, де він з напарником по байдарці-двійці Володимиром Романовським стоїть на п’єдесталі пошани у Монреалі.

Дев’ятеро дітей віком від 4 до 13 років з села Антонівка Чорноострівської громади Хмельницької області організували дитячий блокпост. У "військовій" формі зі "зброєю" зупиняли машини на в’їзді в село, розпитували водіїв, звідки та куди ті прямують, і пропонували задонатити для ЗСУ, скільки не шкода.
"Кожного водія ми перевіряли, чи він українець. Віталися із ним: "Слава Україні!", він відповідав: "Героям Слава!". Потім мав сказати слово "паляниця". О, тоді ми вже бачили, що це свій, і пропускали", —розповідає дванадцятирічний командир вартових блокпосту Даніл Батурко.
"У мене навертаються сльози на очі, але я знаю, що нашу Україну не перемогти, якщо у нас таке підростаюче покоління", — каже Олег Лемко, водій, який проїжджає повз дитячий блокпост.
Діти власноруч побудували укріплення, обладнали блокпост. У кожного вартового була своя амуніція та "новітня зброя" — у кого дерев’яна, у кого металева, а в кого із пластику. Були і свої "джавеліни", й "байрактари", переносні гранотамети, кулемети та гвинтівки.
"Блокпост мав свій графік роботи, — розповідає ровесник командира вартовий Артем Нікіпчук. — Ми збиралися на десяту ранку і стояли до сьомої вечора. Обід тривав півгодини, їли по черзі".
"Із скриньки для себе ми грошей не брали, тільки на армію, — каже вартовий Владислав Цимбровський. —Щоправда, водії нас часом пригощали цукерками, печивом, морозивом".
Батьки своїм маленьким патріотам не заважали, лише здалеку по черзі за ними наглядали.
Галина Батурко, бабуся командира, розповідає: "Блокпост проіснував півтора місяці влітку 2022 року, допоки діти не пішли до школи. Хлопчики і дівчатка з Антонівки зібрали 10 тисяч 205 гривень 50 копійок. Вони вирішили усі ці гроші перерахувати у фонд Сергія Притули на дрони для українських військових. Квитанцію діти зберігають, як пам’ять".

Діти, 4-13 років, село Антонівка, Хмельницька область.

Дев’ятеро дітей віком від 4 до 13 років з села Антонівка Чорноострівської громади Хмельницької області організували дитячий блокпост. У "військовій" формі зі "зброєю" зупиняли машини на в’їзді в село, розпитували водіїв, звідки та куди ті прямують, і пропонували задонатити для ЗСУ, скільки не шкода.
"Кожного водія ми перевіряли, чи він українець. Віталися із ним: "Слава Україні!", він відповідав: "Героям Слава!". Потім мав сказати слово "паляниця". О, тоді ми вже бачили, що це свій, і пропускали", —розповідає дванадцятирічний командир вартових блокпосту Даніл Батурко.
"У мене навертаються сльози на очі, але я знаю, що нашу Україну не перемогти, якщо у нас таке підростаюче покоління", — каже Олег Лемко, водій, який проїжджає повз дитячий блокпост.
Діти власноруч побудували укріплення, обладнали блокпост. У кожного вартового була своя амуніція та "новітня зброя" — у кого дерев’яна, у кого металева, а в кого із пластику. Були і свої "джавеліни", й "байрактари", переносні гранотамети, кулемети та гвинтівки.
"Блокпост мав свій графік роботи, — розповідає ровесник командира вартовий Артем Нікіпчук. — Ми збиралися на десяту ранку і стояли до сьомої вечора. Обід тривав півгодини, їли по черзі".
"Із скриньки для себе ми грошей не брали, тільки на армію, — каже вартовий Владислав Цимбровський. —Щоправда, водії нас часом пригощали цукерками, печивом, морозивом".
Батьки своїм маленьким патріотам не заважали, лише здалеку по черзі за ними наглядали.
Галина Батурко, бабуся командира, розповідає: "Блокпост проіснував півтора місяці влітку 2022 року, допоки діти не пішли до школи. Хлопчики і дівчатка з Антонівки зібрали 10 тисяч 205 гривень 50 копійок. Вони вирішили усі ці гроші перерахувати у фонд Сергія Притули на дрони для українських військових. Квитанцію діти зберігають, як пам’ять".

Зі своїх чотирнадцяти вісім років Аліна Стебло займається волонтерством. Саме стільки років в її рідній Україні триває війна. Дівчинка разом із мамою та сестрою волонтерять з 2014 року. Під час повномасштабної війни дев’ятикласниця після уроків плете маскувальні сітки, розносить волонтерам їжу, працює у соціальному центрі для внутрішніх переселенців "Доброзахист".
Аліна навчається у художній школі. Задля підтримки української армії дівчина доєдналася до волонтерського напрямку "Захист. Діти". Металеві шоломи з її авторськими малюнками реалізовують волонтери, а кошти з продажу спрямовують на придбання необхідного спорядження для українських військових.
"Нашими партнерами і друзями вже було передано 35 моїх робіт на аукціони до США, Франції, Австрії та Іспанії", —розповідає Аліна.
Школярка-волонтерка малює картини про війну. У День Святого Миколая вона відкрила у Хмельницькому свою першу персональну виставку "Війна, що нас змінила".
"У мене як у підлітка поки що немає такої можливості, як у дорослих — допомагати повною мірою. Але я вмію малювати, тому вирішила зробити виставку своїх робіт і зібрати кошти на допомогу ЗСУ», — говорить юна художниця.
Мати Аліни Леся Стебло каже: "Допомагати українським захисникам та людям, які через війну втратили свої домівки, було бажанням моєї доньки. Українські діти теж роблять свій внесок у перемогу".
"Я вірю в те, що ми обов’язково переможемо, — говорить Аліна. — Але для того, щоб ця перемога настала якнайшвидше, потрібно усім не забувати про те, що йде війна, не розслаблятися і допомагати ЗСУ. Усе буде Україна!".

Аліна Стебло, 14 років, місто Хмельницький.

Ні, це не сюжет голлівудського воєнного кіно, це українські реалії. 15-річний Андрій Покраса із села Колонщина прославився на весь світ, ставши наймолодшим пілотом дронів. Хлопчина майстерно фіксував рух техніки російських загарбників, яка рухались Житомирською трасою до столиці. Результат — 70 одиниць вигорілої вщент окупантської техніки.
Ще в кінці лютого, на початку війни, місцева тероборона шукала вправного аеророзвідника. Батько школяра, дізнавшись про це, запропонував нашим військовим кандидатуру сина, адже Андрій з 6 років бавився з дронами та став справжнім профі в цій царині до своїх 15. А ще він з третього класу глибоко занурився в авіамоделювання.
Спершу дорослі скептично поставилися до кандидатури 9-класника: «Надто малий!» Але тато Андрія переконав їх, що крутішого пілота, ніж його син, військові не знайдуть.
Ось так юному пілоту довірили найсучасніший дрон, і два тижні поспіль юнак із самого ранку виїжджав зі своїм крилатим другом у поле на розвідку. Хлопця щодня супроводжував батько. Андрій Покраса дуже допоміг ЗСУ під час битви за Макарів. Юнак був на прямому зв’язку з командуванням, а те, своєю чергою, передавало зібрані школярем координати українським артилеристам.
Після успішних двох тижнів «на передовій» батько наполіг, щоб син евакуювався за кордон і продовжив навчання та закінчив 9-й клас. «Але закінчу школу і повернуся!» — пообіцяв Андрій. І обіцянку виконав. Зараз він продовжує допомагати нашій армії — перепрошиває дрони, щоб російська армія не могла їх вистежувати. А його майстер-клас із пілотування дронів Сергій Притула розіграв як лот. Усі кошти пішли на оснащення українських воїнів.

Андрій Покраса 15 років із села Колонщина

Валерії Єжовій — 10 років, і вона чемпіонка світу з шашок, чемпіонка України й тричі чемпіонка Києва. 21 тисячу гривень на допомогу українській армії дівчина заробила, пропонуючи перехожим на вулиці пограти з нею в «нехитру гру». Яким же було здивування дорослих, коли за кілька ходів юна леді обігрувала їх ущент!
У Валерії було цікаве правило: суперник ставить таку суму, яку сам забажає. І якщо виграє — може продовжити гру безоплатно. Як ви здогадуєтесь, школярка жодної безкоштовної партії не зіграла. За годину могла провести аж 25–30 партій, і всі — з прибутком для ЗСУ.
Маючи на руках два десятки тисяч гривень, українська королева шашок завітала до Фонду Сергія Притули. Волонтер і ведучий спершу намагався жартувати з дівчинкою, та коли школярка дістала із сумочки тугі пакунки з грошима, Сергій вже не зміг стримати сліз.
Дівчинка продовжує збирати кошти з перехожих, з якими грає у шашки.
З початком повномасштабної війни в Україні Валерія вперше за чотири роки відклала дошку з шашками. За кілька днів родина виїхала на захід України, де вони перебували перші місяці війни. А коли повернулися до рідного Києва, то маленька Лєра спитала в мами: «Як мені допомогти нашим воїнам?». І почала робити те, що вмієш найкраще – грати в шахи, але вже за донати. Станом на 3 серпня грою Лєра зібрала вже 70 тисяч гривень.

Валерія Єжовія 10 років Київ

Валерії Єжовій — 10 років, і вона чемпіонка світу з шашок, чемпіонка України й тричі чемпіонка Києва. 21 тисячу гривень на допомогу українській армії дівчина заробила, пропонуючи перехожим на вулиці пограти з нею в «нехитру гру». Яким же було здивування дорослих, коли за кілька ходів юна леді обігрувала їх ущент!
У Валерії було цікаве правило: суперник ставить таку суму, яку сам забажає. І якщо виграє — може продовжити гру безоплатно. Як ви здогадуєтесь, школярка жодної безкоштовної партії не зіграла. За годину могла провести аж 25–30 партій, і всі — з прибутком для ЗСУ.
Маючи на руках два десятки тисяч гривень, українська королева шашок завітала до Фонду Сергія Притули. Волонтер і ведучий спершу намагався жартувати з дівчинкою, та коли школярка дістала із сумочки тугі пакунки з грошима, Сергій вже не зміг стримати сліз.
Дівчинка продовжує збирати кошти з перехожих, з якими грає у шашки.
З початком повномасштабної війни в Україні Валерія вперше за чотири роки відклала дошку з шашками. За кілька днів родина виїхала на захід України, де вони перебували перші місяці війни. А коли повернулися до рідного Києва, то маленька Лєра спитала в мами: «Як мені допомогти нашим воїнам?». І почала робити те, що вмієш найкраще – грати в шахи, але вже за донати. Станом на 3 серпня грою Лєра зібрала вже 70 тисяч гривень.

Дев’ятикласник Захар Щурко — юний винахідник. Хлопець розробив власне універсальне джерело живлення для українських військових, яке не лише нічим не поступається іноземним аналогам, а й коштує вдвічі дешевше. І це не якийсь банальний павербанк, а дуже серйозний пристрій!
Захар розповідає, що любов до майстрування йому передалась від дідуся, а свій винахід він обдумував ще до початку повномасштабного вторгення росії.
«Після 24 лютого я побачив в інтернеті рекламу схожого пристрою, але ціна була дуже висока. Відчув, що маю сили зробити такий пристрій самостійно». До роботи школяр залучив і свого брата, разом з яким вони витратили всі свої заощадження, які відкладали на гаджети й велик. Ще трохи коштів доклали батьки.
Про свій винахід хлопець розповідає на своїй сторінці у FB: «У ньому є звичайна розетка 220 В на 200 Вт. 4 USB-виходи. Пристрій може заряджатися від звичайної розетки 220 В, прикурювача в авто/військовій техніці, від сонячної панелі (яка входить у комплект)… Загальна вага пристрою — 10 кг».
Та найважливіше, що пристрій Захара майже вдвічі дешевший, ніж аналогічний заводський. Його ціна — 16,5 тисяч гривень + 4 тисячі гривень коштує сонячна панель. Загальна сума — 20,5 тисяч гривень. Дев’ятикласник вже спілкувався з військовими, і вони підтвердили: це відносно невелике й тихе джерело живлення, яким можна заряджати телефони, рації, ноутбуки, планшети, квадрокоптери. «Заряджена техніка може комусь життя врятувати, таким чином маленькою мірою наблизити нашу перемогу», — каже Захар.
Зараз хлопчина збирає гроші на створення більшої кількості джерел живлення та хоче налагодити логістику з їхньої передачі військовим.

Захар Щурко 15 років Львів

Дев’ятикласник Захар Щурко — юний винахідник. Хлопець розробив власне універсальне джерело живлення для українських військових, яке не лише нічим не поступається іноземним аналогам, а й коштує вдвічі дешевше. І це не якийсь банальний павербанк, а дуже серйозний пристрій!
Захар розповідає, що любов до майстрування йому передалась від дідуся, а свій винахід він обдумував ще до початку повномасштабного вторгення росії.
«Після 24 лютого я побачив в інтернеті рекламу схожого пристрою, але ціна була дуже висока. Відчув, що маю сили зробити такий пристрій самостійно». До роботи школяр залучив і свого брата, разом з яким вони витратили всі свої заощадження, які відкладали на гаджети й велик. Ще трохи коштів доклали батьки.
Про свій винахід хлопець розповідає на своїй сторінці у FB: «У ньому є звичайна розетка 220 В на 200 Вт. 4 USB-виходи. Пристрій може заряджатися від звичайної розетки 220 В, прикурювача в авто/військовій техніці, від сонячної панелі (яка входить у комплект)… Загальна вага пристрою — 10 кг».
Та найважливіше, що пристрій Захара майже вдвічі дешевший, ніж аналогічний заводський. Його ціна — 16,5 тисяч гривень + 4 тисячі гривень коштує сонячна панель. Загальна сума — 20,5 тисяч гривень. Дев’ятикласник вже спілкувався з військовими, і вони підтвердили: це відносно невелике й тихе джерело живлення, яким можна заряджати телефони, рації, ноутбуки, планшети, квадрокоптери. «Заряджена техніка може комусь життя врятувати, таким чином маленькою мірою наблизити нашу перемогу», — каже Захар.
Зараз хлопчина збирає гроші на створення більшої кількості джерел живлення та хоче налагодити логістику з їхньої передачі військовим.

6-річна Софійка Реут навчається в музичній школі й свій талант до гри на флейті конвертує в реальні гривні для допомоги українським супергероям на передовій. Цікаво, що збирати на поміч воїнам дівчинка придумала сама.
«Я зібрала майже 5 тисяч гривень. Ще понад 5 тисяч мамині знайомі і друзі перекинули, і вийшло одинадцять! Для захисту їхнього, і щоб більше супергероїв повернулися живими додому з перемогою!» — каже юна патріотка в коментарі «Суспільному». Тепер вона — місцева зірка. Люди не лише донатять на армію, слухаючи гру талановитої дівчинки, а й фотографуються з нею, мов зі справжньою зіркою.
На сьогодні Софійці та її чарівній флейті вдалося зібрати кошти на 5 броників, які вона відвезла разом із батьками до волонтерського центру «Січеславська Просвіта». У кожному бронежилеті — щемлива записка: «Любий супергерой, хай цей бронежилет захистить тебе. Повертайся з перемогою. Я тобі Дякую. З любов’ю, Соломія».

Софійка Реут 6 років

Разом з волонтерами-однолітками 16-річна Злата виготовляє та продає красивезні авторські прикраси в синьо-жовтих кольорах. Усі кошти дівчата передаватимуть на фронт. Адже і батько Злати з початку березня вступив до лав ЗСУ. Саме тоді дівчина сплела перші браслети-обереги для гвардійців. Ця краса настільки сподобалась воїнам, що Злата отримала ще кілька замовлень. І дуже надихнулася. За три тижні вона з подругами-волонтерками, однокласниками виробляє понад 300 браслетів, сережок і фенечок. «Хочеться докласти своє до нашої спільної перемоги», — розповіла майстриня.

Злата та волонтери 16 років

Дев’ятирічна одеситка Євгенія Топузанова та восьмирічний Матвій Бондаренко облаштували на 7-й станції Великого Фонтану незвичний «бутік». Діти продають свої найкращі, улюблені іграшки, тільки щоб війна в Україні швидше закінчилася нашою перемогою, а воїни були забезпечені всім важливим. На імпровізованій вітрині — круті настільні ігри, машинки, милі плюшеві ведмедики й акулки. Матвій розповів «Суспільному»: «Ми займаємося волонтерством і продаємо іграшки. Іграшка акула мені подобається, але її краще продати через те, що людям потрібні бронежилети і їм потрібна їжа».
Ціни на іграшки школярам-волонтерам допомагають встановлювати батьки, а от вся комунікація з покупцями — на Євгенії та Матвієві.

Дев’ятирічна одеситка Євгенія Топузанова та восьмирічний Матвій Бондаренко

Понад тисячу доларів вдалося зібрати 7-річній Софії Черненко з Миколаєва та передати на ЗСУ завдяки своїм неймовірним малюнкам. На початку війни дівчинка разом із батьками залишила рідний Миколаїв і найбільше з того часу сумувала за уроками малювання. Та опинившись у невеличкому селі, вона почала малювати потайки від дорослих, а їм показувала вже готовий результат. Відтоді Софія веде власну хроніку війни — мальовану. Мама дівчинки розповідає «Суспільному»: «Почула про гусей, які «підбили» російський літак, — намалювала. Слухала розповіді свого дядька, який з початком війни став волонтером — зберегла їх ілюстрацією в альбомі. Вона малює все. Голову ОВА Миколаївщини Віталія Кіма, батальйон «Ромале», бджіл, Миколаїв, бандерохамелеонів і все, що спаде на думку. Єдина незмінна умова — російцям на всіх малюнках «кабздець».
Роботи Софії виставлені на онлайн-платформі в Казахстані, а також продаються через спільноту «The Peace Dragon» у США. Усі кошти автоматично перераховуються на криптогаманець ЗСУ.

Софія Черненко 7 років Миколаїв

7-річна школярка Варвара вирішила, що може назбирати гроші для покупки бронежилетів нашим воїнам, продаючи перехожим квіти. Спершу дівчинка мріяла про телефон за рахунок власного підробітку, але з початком війни бажання кардинально змінились. Тож щоранку Варя виходила на вулицю й ставала наймолодшою квіткаркою міста. Табличку юна волонтерка малювала разом із мамою: «Купи квітку, а я куплю бронік». Вартість квітів школярка не фіксувала: хтось міг заплатити 15 гривень, а хтось кидав до кошика 200. За кілька годин Варя зібрала 4 тисячі гривень. Ще 1500 дівчинка доклала з власних заощаджень на телефон, і її мрія здійснилась — бронежилет поїхав до воїна на передову. А один з місцевих магазинів техніки, дізнавшись про вчинок юної патріотки, подарував їй новенький телефон. Ось так добро повернулось добром.

Варвара 7 років

7-річна школярка Варвара вирішила, що може назбирати гроші для покупки бронежилетів нашим воїнам, продаючи перехожим квіти. Спершу дівчинка мріяла про телефон за рахунок власного підробітку, але з початком війни бажання кардинально змінились. Тож щоранку Варя виходила на вулицю й ставала наймолодшою квіткаркою міста. Табличку юна волонтерка малювала разом із мамою: «Купи квітку, а я куплю бронік». Вартість квітів школярка не фіксувала: хтось міг заплатити 15 гривень, а хтось кидав до кошика 200. За кілька годин Варя зібрала 4 тисячі гривень. Ще 1500 дівчинка доклала з власних заощаджень на телефон, і її мрія здійснилась — бронежилет поїхав до воїна на передову. А один з місцевих магазинів техніки, дізнавшись про вчинок юної патріотки, подарував їй новенький телефон. Ось так добро повернулось добром.